У 1437 році указом короля Владислава засноване село Заболоття.
Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста. Першою писемною згадкою про місто є 1662 рік[18].
4 листопада 1658 року галицький староста Андрій Потоцький викупив частину земель села Заболоття в родини Жечковських задля спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опірного пункту на Галицькій землі. Війтом села Заболоття тоді був Бенедикт Андрушевський. Окрім будівництва фортеці Андрій Потоцький запропонував Андрушевському підняти село до статусу міста, заодно перейменувати його, оскільки назва, пов’язана з болотом, не пасувала статусу міста. Андрушевський погодився за умови збереження ним його попередніх привілеїв.
Місто одразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев’яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.
Місто-фортецю спорудили у 1661—1662 роках за короткий термін (5 місяців) за проєктом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п’ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати фланговий мушкетний обстріл уздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20—30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.
Одночасно з побудовою міста-фортеці А. Потоцький профінансував побудову на території міста фортеці католицької церкви. Як католик, він волів саме такою бачити провідну релігію у майбутньому місті. Потоцький вирішив перейменувати місто на честь Святого Станіслава, а католицьку церкву присвятив Діві Марії, Святому Станіславу та Святому Андрію. Святий Станіслав та Святий Андрій були особливими святими для Андрія Потоцького: Святий Станіслав був небесним покровителем його батька і сина, а Святий Андрій був небесним покровителем його самого та його діда.
8 травня 1662 на день святого Станіслава з’явилося на карті світу місто, назване його іменем — Станиславів.
Мав Станиславів дві потужні в’їзні брами: кам’яні Галицьку та Тисменицьку. Називалися брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої — на Тисменицю.
Станиславів починався з площі Ринок і ратуші, які збережені у видозміненому стані понині. Проєктування і спорудження міста велося за стандартами й нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури та «коду» міської структури й сьогодні дає змогу вказати на її унікальність у Східній Європі. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.
14 серпня 1663 року король Ян II Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом-«пилявою» — гербом Потоцьких — у створі воріт.
У новому місті відразу ж з’явилася посада бургомістра міста Станиславова. Потоцький пам’ятав свої домовленості, і тому посприяв, що першим бургомістром Станиславова до смерті був Бенедикт Андрушевський (до своєї смерті). Надалі усі подальші бургомістри Станіславова були виборні.
1665 року завершено будівництво дерев’яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти А. Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців. 1666 року закінчено будівництво першої дерев’яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли католицьке віросповідання. 4 січня 1667 року А. Потоцький видав письмовий привілей на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання в місті.
1668 року А. Потоцький дозволив українській громаді звести церкву й заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Збудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.
За привілеєм А. Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано в колегіату Яна Тарновського — львівського архієпископа РКЦ, і при ній відкрили Академію (духовну школу), яку вважали філією Краківського університету.
1672 року закінчено часткову перебудову Станиславівської фортеці: дерев’яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в’їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки фортечної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. Того ж року фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити османську армію, витримавши тривалу облогу.
З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об’єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап’янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалася високим рейтингом ярмарок худоби. Гуртові партії переправлялись через Станиславів до Європи.
7 серпня 1764 року — після бомбардування (було пошкоджено, зокрема, теперішній Собор Святого Воскресіння), тривалої облоги місто окупували московити, наклали контрибуцію, пограбували міські запаси; пішли звідси 5 жовтня 1764 року до Львова.
У XVIII—XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804 — Австрійської імперії, від 1867 — Австро-Угорщини).
